Питання нарахування в 2015 році щомісячних авансових внесків при консолідованій сплаті податку на прибуток врегульовано.

 

Оскільки Податковий кодекс України (станом на 01.01.2015) не містить положень щодо окремого обліку і подання декларації з податку на прибуток по спільній діяльності (без створення юридичної особи) у податковій декларації за 2014 рік, то щомісячні авансові внески, які підлягатимуть сплаті у березні 2015 року - травні 2016 року, не нараховуються.

 

При цьому щомісячні авансові внески, що визначені у податкові декларації про результати спільної діяльності без створення юридичної особи за 2013 рік, підлягають сплаті, у тому числі у січні - лютому 2015 року, та можуть бути зараховані у зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток у податковій декларації про результати спільної діяльності без створення юридичної особи за 2014 звітний рік.

 

Таку позицію висловила Державна фіскальна служба України в листі від 29.01.2015 №2707/7/99-99-19-02-01-17.

 

Рекомендуємо платникам податку на прибуток взяти зазначене до уваги і у випадку її неврахування при поданні до податкових інспекцій звітності по податку на прибуток за 2014 рік (більшість періодичних видань надрукувала роз’яснення лише в своїх номерах за лютий 2015 року, а подання звітності по податку на прибуток за 2014 рік – до 02.03.2015), надати уточнену звітність у порядку, визначеному чинним законодавством.

Наприкінці минулого року ВГО АППУ розпочала активну кампанію з лобіювання прав платників податків в рамках реалізації законодавства з податкового компромісу. Проводилися зустрічі з представниками влади, правознавцями, експертами відповідної сфери аби обговорити та надати відповідну оцінку нововведенням.

 

Нещодавно Асоціація звернулася до Голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики Романа Насірова з проханням роз’яснити порядок застосування положень Закону про податковий компроміс від 25 грудня 2014 року N 63-VIII. У своєму зверненні АППУ висловлювала занепокоєння щодо існуючих розбіжностей між Законом та Методичними рекомендаціями Державної фіскальної служби з його реалізації.

 

Разом зі зверненням Асоціація надала детальну порівняльну характеристику двох документів, акцентуючи увагу на протиріччях та невідповідностях між ними. Зокрема наголошувалося на тому, що Методичні рекомендації покладають на платників податків обов’язки, які не передбачені вимогами закону та наділяють себе повноваженнями, які виходять за рамки податкового законодавства України.

 

Це питання було внесено до порядку денного засідання профільного Комітету Верховної Ради. Інтереси Асоціації на зазначеному засіданні представляли віце-президенти Асоціації Йосип Бучинський та Андрій Антонищак. Завдяки їхній безпосередній участі та плідній дискусії всіх сторін, Комітетом враховано всі зауваження Асоціації та надано роз’яснення щодо застосування податкового компромісу на практиці.

 

На адресу ВГО АППУ надійшов відповідний лист від 10.03.15 №04-27/10-598 «Щодо деяких питань застосування податкового компромісу», текст якого наводиться нижче.

 

 

«У Комітеті Верховної Ради України з питань податкової та митної політики розглянуті звернення суб’єктів господарювання, бізнес-асоціацій з приводу проблемних питань, що пов’язані із практичним застосуванням контролюючими органами положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» № 63-VIII від 25 грудня 2014 року (далі – Закон про податковий компроміс), який набрав чинності 17 січня 2014 року. Законом про податковий компроміс розділ XX “Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) був доповнений новим підрозділом 92 «Особливості уточнення податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу», а також внесені зміни до деяких законодавчих актів України задля запровадження процедур податкового компромісу.

 

Метою прийняття зазначеного Закону, серед іншого, була необхідність встановлення діалогу між державою та платниками податків, звільнення платників податків від фінансової, кримінальної та адміністративної відповідальності за умови сплати п’яти відсотків від суми заниження не задекларованих та/або неузгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, зменшення кількості адміністративних скарг до контролюючих органів та адміністративних позовів до суду платників податків на рішення контролюючих органів, а також необхідність забезпечення додаткових податкових надходжень до бюджету держави.

 

Аналіз практики застосування та реалізації положень Закону про податковий компроміс, як це виплаває із таких звернень, свідчить про помилкове сприйняття та застосування контролюючими органами положень цього Закону при застосуванні платниками податків процедур податкового компромісу щодо встановлення додаткових документів, необхідних для застосування податкового компромісу, щодо визначення підстав проведення перевірок платників податків, які подали уточнюючі розрахунки, а також стосовно меж таких перевірок тощо. Зазначене призводить до порушення прав платників податків та, в окремих випадках, унеможливлює застосування ними податкового компромісу, що загалом може поставити під сумнів досягнення вищевказаної мети прийняття цього Закону.

 

За наслідками розгляду та з метою оперативного виправлення ситуації повідомляємо наступне.

 

1. Відповідно до пункту 7 підрозділу 92 ПКУ процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення (далі – ППР), за яким податкові зобов’язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу.

 

Отже, податковий компроміс можливий як до податкових зобов’язань, які будуть визначені підприємством самостійно, так і щодо неузгоджених сум податкових зобов’язань визначених в ППР, щодо яких не закінчена процедура адміністративного та/або судового оскарження.

 

За наявності судового рішення, яке набрало законної сили та підтверджує правомірність донарахованих контролюючим органом податкових зобов’язань, відповідно до положень ПКУ, процедура судового оскарження ППР є закінченою, а суми податкових зобов’язань узгодженими, тому застосування податкового компромісу не є можливим.

 

В той же час, ця норма ПКУ не містить заборони щодо застосовування податкового компромісу після закінчення процедури судового оскарження, результатом якого є судове рішення, що набуло законної сили, на користь платника податків (ППР визнані неправомірними та скасовані), тому у платника податків, у такому випадку, залишається право самостійно визначити заниження податкових зобов’язань та подати відповідний уточнюючий розрахунок.

 

2. Абзацом другим пункту 3 підрозділу 92 ПКУ встановлено, що «Подання платником податків уточнюючого розрахунку за періоди, щодо яких не була проведена документальна перевірка, може бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки згідно з процедурою податкового компромісу».

 

Особливо важливим при підготовці та обговоренні проекту Закону про податковий компроміс у ході його опрацювання та прийняття було питання унеможливлення фактів проведення контролюючими органами необґрунтованих перевірок платників податків при процедурах податкового компромісу, зняття можливих корупційних проявів при прийнятті рішень контролюючими органами про необхідність проведення таких перевірок та/або при їх безпосередньому проведенні.

 

За загальною конвенцією Закону про податковий компроміс зазначена норма встановлює, що податкова перевірка згідно з процедурами податкового компромісу за періоди, щодо яких вже була проведена документальна перевірка за тими ж питаннями платника податків, який подав уточнюючий розрахунок, контролюючим органом призначена бути не може.

 

3. Абзацом третім пункту 3 підрозділу 92 ПКУ передбачено, що «Документальна позапланова перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, в межах процедури досягнення податкового компромісу».

 

Межі податкового компромісу визначаються розміром занижених податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, що виникли у платника податків у конкретний податковий (звітний) період за наслідками конкретних господарських операцій з конкретними суб’єктами господарювання, про які зазначено платником податків у переліку (опису) господарських операцій, що подається ним разом із уточненим розрахунком для цілей застосування податкового компромісу.

 

Таким чином, документальні позапланові перевірки контролюючими органами господарської діяльності платника податків під час досягнення процедури податкового компромісу, можуть проводитися лише в межах податкових (звітних) періодів та суб'єктів господарювання, по господарських операціях (взаємовідносинах) з якими платником податків подано уточнюючі розрахунки.

 

4. Законом встановлено заявницький (інформаційний) характер процедури податкового компромісу щодо розміру сплати, видів податків та термінів застосування податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов’язань, по яких не завершена процедура судового та/або адміністративного оскарження та іншими неузгодженими податковими зобов’язаннями.

 

Так, абзацом першим 1 пункту 7 підрозділу 92 ПКУ визначено, що «процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов’язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов’язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов’язання вважається неузгодженим».

 

Отже, цими нормами чітко встановлено, що для податкових зобов’язань, які є неузгодженими внаслідок не закінчення процедури судового та/або адміністративного оскарження, та для інших неузгоджених податкових зобов’язань, до яких закон встановлює можливість застосування податкового компромісу, достатнім для застосування податкового компромісу є подання заяви про намір досягнення податкового компромісу та сплата 5 % від визначеної в ній суми без будь-яких перевірок з боку контролюючого органу.

 

Будь-яких повноважень контролюючого органу щодо відмови в застосуванні податкового компромісу у таких випадках Законом не передбачено.

 

5. Положення підрозділу 92 ПК України містять чіткі вимоги щодо переліку документів, які необхідно подавати платником податків для застосування податкового компромісу.

 

Це, під час добровільного визначення податкових зобов’язань (до прийняття контролюючим органом ППР):

 

- уточнюючий розрахунок;

 

- перелік (опис) господарських операцій (абзац другий пункту 1 та абзац другий пункту 7підрозділу 92),ау разі використання діючої форми уточнюючого розрахунку (тобто до затвердження форми уточнюючого розрахунку для застосування податкового компромісу):

 

- пояснення мотивів його подання (пункт 2 розділу II “Прикінцеві положення» Закону про податковий компроміс).

 

У випадках, коли податкові зобов’язання визначені контролюючим органом:

 

-   заява про намір досягнення податкового компромісу (абзац перший пункту7 підрозділу 92).

 

При цьому, форма таких документів законом не встановлюється.

 

Будь-яких інших вимог до видів документів, необхідних для застосування до платника податків процедури податкового компромісу, так як і вимог до змісту таких документів, положеннями підрозділу 92 ПКУ не передбачено.

 

6. Щодо особливостей застосування процедури податкового компромісу стосовно податкових зобов’язань, відносно яких за фактом ухилення від сплати податків наявне кримінальне провадження, то слід враховувати, що факт наявності кримінального переслідування у даному випадку не впливає на можливість застосування підприємством процедури податкового компромісу.

 

Застосуванню податкового компромісу наявність розпочатого кримінального провадження по відповідному порушенню ніяким чином не перешкоджає.

 

Навпаки, до статті 212 Кримінального кодексу України та статті 284 Кримінального процесуального кодексу України внесені відповідні зміни щодо підстав та порядку закриття кримінального провадження у зв’язку із досягненням податкового компромісу. Відповідно до цих норм, кримінальне провадження, предметом розслідування якого є ухилення від сплати податкових зобов’язань, стосовно яких досягнуто податкового компромісу, підлягає безумовному закриттю (частина п’ята статті 212 Кримінального кодексу України).

 

Механізм застосування податкового компромісу у разі наявності кримінального провадження залежить від стану визначеності та узгодженості податкових зобов’язань, за якими відбувається досудове розслідування у кримінальному провадженні (чи визначено воно з боку контролюючого органу, чи є неузгодженим тощо).

 

7. Слід мати на увазі, що межі застосування підрозділу 92 ПК України визначено строками давності, встановленими статтею 102 ПКУ (не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання).

 

Під час прийняття цього Закону про податковий компроміс не враховувались положення статей 12, 49 та 212 Кримінального кодексу України, якими визначено терміни, протягом якого особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 цього Кодексу у зв'язку із закінченням строків давності – 10 років.

 

В даній ситуації має місце конкуренція норм однакових за силою законодавчих актів, яка, за буквою Закону, не дозволяє застосовувати положення підрозділу 92 ПКУ щодо податкового компромісу поза межами строків давності, встановлених статтею 102 ПКУ, та, відповідно, звільняти на цій підставі платника податків (його посадових (службових) осіб) від кримінальної відповідальності у разі, коли податкові зобов’язання, несплата яких інкримінується у такому кримінальному проваджені, визначені за період, що перевищує строки, визначені у статті 102 ПКУ.

 

Таким чином, у разі, якщо податкові зобов’язання, несплата яких інкримінується у кримінальному проваджені, визначені за період, що перевищує 1095 днів, платник податків та його посадові (службові) особи, у разі застосування Закону про податковий компроміс, підлягають звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення умисного ухилення від сплати податків в частині несплати податкових зобов’язань, які визначені за період не більше 1095 днів (в межах строку давності встановленого ст.102 ПКУ).

 

Дії посадових (службових) осіб в частині ухилення від сплати податків (податкових зобов’язань), які визначені у кримінальному провадженні за період, що перевищує 1095 днів, за положеннями підрозділу 92 ПКУ не можуть підпадати під звільнення від кримінальної відповідальності та повинні кваліфікуватись в залежності від розміру несплачених податків за такий період.

 

8. Відносно можливості оскарження неправомірних дій контролюючого органу під час застосування процедури податкового компромісу необхідно зазначити, що пунктом 6 підрозділу 92 ПКУ визначено, що податковий компроміс не застосовується у разі, якщо платник податків розпочинає процедуру адміністративного та/або судового оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом за результатами документальної позапланової перевірки під час процедури податкового компромісу.

 

Зазначена норма платниками податків та представниками контролюючих органів іноді помилково трактується як відсутність можливості оскарження неправомірних дій контролюючих органів, пов’язаних із застосуванням податкового компромісу (наприклад, таких, як відмова контролюючого органу у застосуванні платником податків процедури податкового компромісу по конкретних господарських операціях).

 

Разом з тим, зазначена норма підрозділу 92 ПКУ стосується лише оскарження ППР, прийнятого контролюючим органом за наслідками документальної перевірки, проведеної під час застосування процедури податкового компромісу, та не забороняє платникам податків оскаржувати в судовому порядку будь-які інші неправомірні дії контролюючого органу, пов’язані із застосування податкового компромісу».

Чи не є парадоксальним той факт, що коли весь світ йде шляхом залучення до бюджетних процесів громадського суспільства та недержавних організацій, українська влада продовжує ухвалювати рішення без широкого обговорення, одночасно акцентуючи увагу на своїх реформаторських прагненнях та новому європейському баченні?

 

Чи не це  є однією з передумов подальшого існування «відкатів», «договорняків», «заносів в кабінети»? Здається, що з приходом весни розквітає не лише природа, а й українська корупція, яка наче іржа, роз’їдає моральні цінності і довіру до влади.

 

Згідно відомостей міжнародної організації IBP (International Budget Partnership), яка розраховує індекс відкритості бюджетів і робить оцінку їхньої прозорості, участі та нагляду громадськості в цьому процесі, Україна займає «чільне» місце між Намібією і Гондурасом.

 

Аби впливати на цей процес та виправити ситуацію, не треба вигадувати велосипед. Існує успішний світовий досвід проекту «Відкритий бюджет». Його учасники, а саме уряди Великої Британії, США, Франції, Германії, Австралії, Індії, Канади надають повну інформацію про державні бюджети країн в режимі реального часу.

 

Муніципалітети американських міст мають давню практику досвіду «Відкритого бюджету», коли будь хто за допомогою Інтернету може перевірити, на що витрачається кожен долар платників податків, обговорити проект бюджету, дізнатися про суму витрат на утримання міських чиновників і навіть розміри їхньої заробітної платні.

 

Варто також зазначити, що організація контролю нерозривно пов’язана з необхідністю підвищення соціальної відповідальності платників податків та підняття на принципово новий рівень культури сплати податків. Для вирішення цього нагального питання Асоціація платників податків України запроваджує реалізацію проекту «Громадський контроль за використанням коштів платників податків». Його основним завданням є вироблення механізму запобігання нецільового, неефективного та незаконного використання бюджетних коштів через налагодження ефективного моніторингу використання коштів бюджетів різних рівнів. Це сприятиме розвитку партнерських відносин між владою і платниками податків, підвищенню рівня відповідальності органів влади.

 

Актив АППУ акцентує увагу на тому, що без створення відчуття причетності кожного платника до бюджетного процесу, та без розуміння, куди йдуть його власні кошти, сплачені у вигляді податків, неможливо підняти рівень його соціальної відповідальності.

Про це сьогодні було оголошено на засіданні Ради Всеукраїнської громадської організації «Асоціація платників податків України». Відповідне рішення було затверджено Постановою Ради ВГО АППУ від 26 лютого 2015 р. №4/1«Про завдання керівних органів Асоціації та Територіальних відділень по організації громадського контролю за реалізацією коаліційної угоди».

 

На думку експертів Асоціації, консолідація конструктивних сил суспільства, представлених більшістю у Верховній Раді, яка знайшла вияв в ухваленій коаліційній угоді, є значним і вкрай важливим досягненням на сучасному етапі становлення української демократії. Зберегти його у цей нестабільний час – значить зберегти дієздатність влади та стабільність в країні.

 

Ухвалення коаліційної угоди як невід’ємної складової Програми діяльності уряду перетворило її на дієвий програмний документ. Урядом вжито вагомих кроків щодо реалізації положень коаліційної угоди в податковій, регуляторній, соціальній, інших сферах. Важливо продовжувати і розвивати досягнутий поступ.

 

У той же час, слід відзначити, що вже зараз спостерігається відставання щодо виконання деяких із завдань, визначених Угодою. Це вимагає жорсткішого контролю виконання Угоди як з боку органів Коаліції, так і з боку громадських об’єднань.

 

Безперечно, ситуація в країні та довкола неї постійно змінюється, і коаліційна угода не може містити відповіді на усі виклики, що виникають. Новим чинником впливу на політику уряду є необхідність досягнення угод з міжнародними фінансовими організаціями щодо отримання необхідного зовнішнього фінансування. Тому за будь-яких умов зміна орієнтирів державної політики порівняно з закладеними у коаліційній угоді має бути обговорена й затверджена через механізми Коаліції.

 

Колективний розум консолідованої конструктивної парламентської більшості може і має бути залучений до того, аби навіть за жорсткого тиску зовнішніх обставин наша країна не втрачала суверенітету у творенні власної економічної політики.

 

Згідно коаліційної угоди заплановано виконання майже 100 завдань на перший квартал 2015 року. Не менш напруженими є й плани на другий квартал, перше півріччя та на рік в цілому. Відтак варто очікувати динамічної появи нормативно-правових актів та програмних документів, які потребуватимуть оперативної оцінки з точки зору відповідності коаліційній угоді. Хоча коаліційна угода і не має сприйматися догматично (реалії змінюються, і триваючі бойові дії в зоні АТО – найкраще тому свідчення), проте відступи від неї повинні отримувати легітимацію через механізми діяльності Коаліції та врахування суспільних очікувань. Інакше втрата легітимності, а отже, і дієвості політики уряду є неминучі, що дезавуює наміри реформування.

 

Всеукраїнська громадська організація «Асоціація платників податків України» вважає, що громадський контроль за виконанням коаліційної угоди не має бути відстороненим висуванням вимог та претензій. Насамперед, це спільний пошук шляхів оптимального виконання поставлених стратегічних і тактичних завдань. Саме тому зусилля громадського контролю за реалізацією коаліційної угоди мають бути направлені на допомогу Коаліції з огляду на те, що громадськість та уряд можуть зробити разом, аби реалізувати положення Угоди.

 

Як відомо, Асоціація платників податків України є організацією з розгалуженою регіональною мережею, а сфера її діяльності стосується чи не кожного громадянина країни. Рада Асоціації висловила свою готовність взяти на себе функції організації спільної діяльності громадських об’єднань (комунікаційного хаба), і, перш за все, підприємницьких асоціацій у низці важливих питань контролю та ініціювання заходів державної політики.

 

Варто також зазначити, що організація контролю нерозривно пов’язана з необхідністю підвищення соціальної відповідальності платників податків та підняття на принципово новий рівень культури сплати податків. Для вирішення цього нагального питання Асоціація запропонувала проект «Громадський контроль за використанням коштів платників податків». Його основним завданням є вироблення механізму запобігання нецільового, неефективного та незаконного використання бюджетних коштів через налагодження ефективного моніторингу використання коштів бюджетів різних рівнів. Це сприятиме розвитку партнерських відносин між владою і платниками податків, підвищенню рівня відповідальності органів влади.

 

Актив АППУ акцентує увагу на тому, що без створення відчуття причетності кожного платника до того, що він розуміє куди йдуть його власні кошти, сплачені у вигляді податків, неможливо підняти рівень його соціальної відповідальності.