ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2011 р.                                                           м. Київ                                                                         К-4181/08 

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Нечитайло О.М., Рибченко А.О., Усенко Є.А.,
при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області (далі –ДПІ)
на постанову господарського суду Львівської області від 18.05.2007
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2008  
у справі № 5/2643-25/319-А
за позовом відкритого акціонерного товариства «Нова»(далі –ВАТ «Нова»)
до ДПІ 
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень .

Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Іванів Л.Р.,
відповідача –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 11.10.2006 № 0001202300/0 в частині визначення позивачеві податковоого зобов'язання з податку на прибуток у сумі 27804,97 грн. (у тому числі 18536,65 грн. за основним платежем та 8 213,90 грн. за штрафними санкціями) та податкового повідомлення-рішення від 11.10.2006 № 0001212300/0 в частині донарахування ВАТ «Нова»податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7 948,20 грн. (у тому числі 5 298,80 грн. за основним платежем та 2 649,40 грн. штрафних санкцій).
Постановою господарського суду Львівської області від 18.05.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2008, позов задоволено частково; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 11.10.2006 № 0001202300/0 в частині донарахування ВАТ «Нова»податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 17869,73 грн. (у тому числі 11913,15 грн. за основним платежем та 5956,58 грн. за штрафними санкціями). В задоволенні решти позову відмовлено. У прийнятті названих судових актів попередні інстанції виходили з наявності належного документального підтвердження факту надання позивачеві консультаційних послуг приватним підприємством «Пюселік Консалтинг груп»та відповідності змісту цих послуг господарській діяльності позивача, що обгрунтовує правильність відображення позивачем у податковому обліку витрат на оплату цих послуг. З огляду ж на відсутність у справі доказів щодо виду та характеру отриманих від приватного підприємства «Іменс»інформаційних послуг для встановлення їх зв'язку з діяльністю ВАТ «Нова»суди відмовили у відповідній частині позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що в актах приймання-передачі спірних послуг відсутні обсяги надання останніх, не конкретизовано зміст цих послуг та їх вартість, що виключає можливість встановлення зв’язку спірних послуг з господарською діяльністю позивача. До того ж, за посиланням ДПІ, у матеріалах справи відсутні докази використання позивачем результатів отриманих послуг у власній діяльності та одержання економічного ефекту від цих послуг.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що фактично підставою для визначення позивачеві оспорюваних сум податкових зобов’язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за названими податковими повідомленнями-рішеннями слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 28.09.2006 № 704/23-0/22424953, про безпідставне включення позивачем до валових витрат вартості консультаційних послуг, наданих позивачеві приватним підприємством «Пюселік Консалтинг груп»та приватним підприємством «Іменс», а також до податкового кредиту - сум ПДВ у складі вартості цих послуг. Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на відсутності належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту надання цих послуг з огляду на те, що подані позивачем акти приймання-передачі виконаних робіт не містять інформації відносно їх обсягу, змісту, вартості та фактично понесених витрат у зв’язку з їх наданням. До того ж, за посиланням ДПІ, спірні послуги не пов’язані з господарською діяльністю ВАТ «Нова».
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками виконання операцій з поставки спірних інформаційно-консультативних послуг у 2005 році.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. 
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об’єкта оподаткування (податкових зобов’язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих послуг, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих послуг, є факт реального надання послуг та безпосередній зв’язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.
В свою чергу факт безпосереднього зв’язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності. 
Як встановлено судовими інстанціями, для розширення своєї діяльності (предметом якої є, зокрема, дистриб’юторська торгівля мінеральними водами та безалкогольними напоями виробника продукції ТМ «Моршинська») ВАТ «Нова»було замовлено у приватного підприємства «Пюселік Консалтинг груп»інформаційно-консультативні послуги з навчання персоналу. І хоча в актах приймання-передачі цих послуг не визначено їх конкретний перелік, обсяг та зміст, втім на вимогу суду позивачем було подано достатні докази для встановлення відповідної інформації, а саме –накази про проведення навчальних курсів та графіки їх проведення, кошториси витрат, сертифікати учасників курсів, зміст вказаного навчального курсу тощо. 
Судами обґрунтовано було взято до уваги зазначені докази, позаяк чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання таких послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах. 
Не можна погодитися і з посиланнями ДПІ на відсутність доказів впровадження позивачем результатів одержаних послуг у господарську діяльність підприємства з подальшим отриманням економічного ефекту, що виключає зв’язок цих послуг з господарською діяльністю Товариства.
Адже, в даному разі зв’язок наданих послуг з господарською діяльністю ВАТ «Нова»має бути встановлений шляхом аналізу призначення результатів цих послуг з урахуванням їх сутності.
З установлених судами фактичних даних випливає, що сфера проведеного навчання цілком відповідає діяльності позивача. Економічна ж доцільність зазначених послуг є оціночним поняттям та може бути встановлена за наслідками комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, у тому числі і після спливу певного проміжку часу. Відтак встановлення економічних вигод при використанні ВАТ «Нова»результатів отриманих консультацій не має правового значення для цього спору.
Таким чином, за даних обставин слід погодитися з висновком судів про відсутність з боку позивача порушень при формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками здійснення операцій з поставки спірних послуг.
Водночас оскільки ВАТ «Нова»не подано відповідних доказів стосовно кількісних та якісних характеристик послуг, наданих приватним підприємством «Імекс», а також доказів фактичного отримання цих послуг позивачем, то суди обґрунтовано визнали законним здійснене ДПІ донарахування оспорюваних податкових зобов’язань у відповідній частині.
З урахуванням викладеного, передбачених законом підстав для скасування ухвалених у справі судових актів не вбачається.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України  

УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Львівської області від 18.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2008 у справі № 5/2643-25/319-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судуом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.