Верховною Радою України 28 грудня 2014 року прийнято ряд законодавчих актів, серед яких Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

 

Експерти Асоціації платників податків України, як і багато інших представників експертного середовища, висловлювали своє бачення та прогнози щодо прийнятих норм, їх вплив на економічну ситуацію в Україні, а також на стан надходження  податків до бюджетів всіх рівнів.

 

Враховуючи актуальність вказаних питань та важливість самої процедури прийнятих Верховною Радою України рішень, хотілось зупинитися не тільки на окремих положеннях Закону, а і на питаннях їх підготовки та прийняття.

 

Країна потребує реформ у всіх сферах суспільного життя. Необхідність проведення податкової реформи не викликає сумнівів. Платники податків чекають такої реформи вже досить тривалий час.

 

Протягом останніх років зростає активність інститутів громадянського суспільства, а тому органи влади, хочуть вони того чи ні, декларують необхідність співпраці з представниками громадськості з метою врахування їх думки.

 

Та чи завжди враховується думка громадськості при прийнятті остаточних рішень? На жаль, ні. І приклад з прийняттям вищеназваного Закону досить переконливий.

 

Коли в травні минулого року було створено робочі групи в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, Міністерстві фінансів України та новоствореній Державній фіскальній службі України і до складу  робочих груп увійшли як представники міністерств, так і представники бізнесу, галузевих асоціацій, представники громадських організацій, незалежні експерти, а також експерти відомих аудиторських компаній з метою визначення спільного бачення бізнесу та влади щодо шляхів реформування податкової системи, була велика надія, що спільними зусиллями буде запропоновано оптимальний варіант податкової реформи.

 

Такі очікування розвіяв проект Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи) ", який було внесено Урядом до Верховної Ради України  (реєстраційний №5079 від 15 вересня 2014 року) без урахування пропозицій робочих груп, та викликав масу критичних зауважень як платників податків та експертів, так і народних депутатів України попереднього скликання, які його відхилили.

 

Не став винятком і проект Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи) ", який було подано до Верховної Ради України (реєстраційний №1578 від 22 грудня 2014 року) як основа для ухвалення бюджету країни на 2015 рік та повторював переважну частину положень попереднього законопроекту.

 

Не дивлячись на активні старання представників бізнесових структур, громадських організацій, незалежних експертів щодо необхідності внесення змін до окремих положень законопроекту, він був прийнятий  в незвичному регламенті роботи законодавчого органу влади.

 

Тішить те, що відчуваючи негативну реакцію найбільш незахищених верств населення, були скориговані положення законопроекту стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким передбачалось оподатковувати житлову і нежитлову нерухомість, починаючи з першого квадратного метра, виключені положення стосовно розширення повноважень контролюючих органів в частині списання податкового боргу, запровадження непрямих методів визначення доходів фізичних осіб та одноразового декларування таких доходів, внесено зміни до термінів запровадження електронного адміністрування податку на додану вартість тощо.

 

Разом з тим, окремі положення прийнятого законодавчого акту викликають більше запитань, ніж відповідей.

 

Не виконані обіцянки щодо зниження кількості податків з 22 до 9, фактично кількість податків відповідно до внесених змін становить 11, хоча таке скорочення досить сумнівне, адже під однією назвою податку об’єднано декілька податків з різними базами оподаткування, що ніяким чином не спрощує адміністрування такого податку.

 

Одночасно запроваджено нові види податків, такі як акцизний податок з реалізації підакцизних товарів через роздрібну торгівельну мережу (фактично податок з продажів) та транспортний податок.

 

При їх ініціюванні та схваленні у вигляді законодавчого акту порушено основні принципи податкового законодавства України, одним із яких є стабільність податкового законодавства. Згідно з цим принципом зміни до будь-яких елементів та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

 

Що вже говорити за вимоги щодо недопущення подвійного оподаткування? Чи можна говорити що ми є правовою державою, коли порушують закони ті, хто в першу чергу повинен їх дотримуватись?

 

Незважаючи на те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71 скасовано окремі норми законодавства, пов’язані із запровадженням системи електронного адміністрування податку на додану вартість, водночас запроваджено нові правила такого адміністрування із перехідним періодом з 1 лютого до 1 липня 2014 року.

 

Не покращено умови відшкодування від’ємного значення податку на додану вартість. Навпаки, Податковий кодекс України доповнено критеріями, що значно ускладнюють умови автоматичного відшкодування цього податку. 

 

Стосовно  податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є правильним в умовах фінансової кризи та суттєвого зниження доходів значної кількості населення країни включення до об’єкту оподаткування допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, тощо, адже такі об’єкти, в першу чергу, розташовані в сільській місцевості і є невід’ємною частиною ведення підсобного господарства.

 

Проблемним питанням залишається  визначення самого поняття "загальна житлова площа", оскільки  Податковий кодекс України не містить такого визначення. Безліч запитань щодо визначення об’єкта оподаткування по комерційній нерухомості.

 

При загальних позитивних змінах щодо єдиного соціального внеску згідно з якими роботодавці - підприємства та підприємці, які виплачують зарплату або винагороду за договором цивільно-правового характеру, - мають право сплачувати ЄСВ (нарахування на ФОП) за ставками з урахуванням понижуючого коефіцієнту (не менш 0,4 для 2015 року),  встановлені такі умови, за яких лише незначна їх кількість може скористатися цією нормою, адже є досить великі сумніви, що такі критерії можуть витримати ті суб’єкти, які офіційно виплачували заробітну плату в 2014 році.

 

Мені можуть заперечити, адже ситуація в країні вимагає додаткових джерел фінансування. Так, безумовно, але не можна все списувати на війну на Сході України. Настав час оглянутися, та почати ефективно використовувати наявні кошти – без корупційних схем, завищення витрат при використанні бюджетних коштів як на загальнодержавні програми, так і ті, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів тощо.

 

Платники податків хочуть знати на які цілі та з якою ефективністю використовуються сплачені ними податки. Такі запитання лунають все частіше і гучніше. І це справа не тільки уповноважених на це органів, а і справа самих платників податків та громадськості.

 

Під час розгляду у Верховній Раді України законопроекту, який згодом став Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" були запевнення, що в середині лютого будуть розглядатися пропозиції щодо його вдосконалення.

 

Хотілося б, щоб думки громадськості та платників податків на цей раз було почуто, а співпраця органів державної влади та громадськості не була формальною.

Зауважимо, що Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320.

 

Національний банк України листом від 29.02.2008 № 11-113/819-2371 надав роз’яснення окремих вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого вказаною постановою.

 

Закон України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) і його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу України (далі – ПКУ), не допускається.

 

Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336 (із змінами і доповненнями), яка прийнята для забезпечення реалізації статті 10 Закону № 265.    

 

Відповідно до пункту 20 такого Переліку страхові агенти мають право проводити за межами приміщення страховика страхування майнових та особистих ризиків фізичних осіб, крім обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за додатковими договорами («Зелена картка»), без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.  

 

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII«Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» внесено зміни до Закону № 265 та Податкового кодексу України, зокрема, в частині проведення розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій, в тому числі  платниками єдиного податку.

 

Так, відповідно до статті 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані, зокрема:

 

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

 

застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

 

Як встановлено статтею 9 Закону № 265 реєстратори розрахункових операцій не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами-підприємцями, які відносяться відповідно до ПКУ до груп платників єдиного податку, що не застосовують такі реєстратори.  

 

Одночасно Законом № 71 змінено редакцію пункту 296.10 статті 296  ПКУ, згідно з яким платники єдиного податку другої та третьої (фізичні особи-підприємці) груп при здійсненні діяльності на ринках, при продажу товарів дрібнороздрібної торговельної мережі через засоби пересувної мережі, а також платники єдиного податку першої групи не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

 

Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень Закону № 71 зміни до пункту 296.10 статті 296 ПКУ стосовно застосування реєстраторів розрахункових операцій  для платників єдиного податку третьої групи набирають чинності – з 1 липня 2015 року, а для платників єдиного податку другої групи – з 1 січня 2016 року.    

 

Разом з тим, абзацом 16 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 71 внесено зміни до Закону № 265, розділ ІІ «Прикінцеві положення» якого доповнено новим пунктом 9, згідно з яким тимчасово до 1 липня 2015 року суб’єкти господарювання звільняються від санкцій за порушення вимог цього Закону при наданні послуг у разі проведення розрахунків у касах з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку; при виконанні операцій з купівлі продажу іноземної валюти у разі, якщо ці операції виконуються у касах уповноважених банків з оформленням розрахункових документів відповідно до нормативних актів Національного банку України, та операції комерційних агентів банків з приймання готівки для подальшого її переказу; при продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції).

 

Враховуючи норми чинних нормативно-правових актів фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку третьої групи в обов’язковому порядку повинні застосовувати реєстратори розрахункових операцій з 1 липня 2015 року.

 

Що стосується фізичних осіб – не платників єдиного податку, то враховуючи дію норми статті 10 Закону № 265, такі страхові агенти, які діють від імені страхової компанії, мають право проводити за межами приміщення страховика страхування майнових та особистих ризиків фізичних осіб, крім обов’язкового страхування цивільної відповідальності  власників транспортних засобів за додатковими договорами («Зелена картка»), без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

 

Однак слід зазначити, що стаття 10 Закону № 265 вступає у протиріччя зі статтею 3 цього Закону, яка не містить виключень у застосуванні реєстраторів розрахункових операцій для такої категорії осіб. Офіційна позиція Державної фіскальної служби України з вказаного питання, у зв’язку із прийнятими Законом № 71 змінами, не висловлена. 

При визначенні кола платників акцизного податку, на яких розповсюджуються норми статті 212  Податкового  кодексу України (далі- Кодекс) про запровадження акцизного податку на роздрібний продаж підакцизних товарів суб’єктам господарювання слід керуватись нормами пп.14.1.212 Кодексу, де у другому абзаці наведено визначення реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів як операцій з продажу «пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування».

 

Таким чином, платниками акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів є суб’єкти господарювання, які здійснюють продаж кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного споживання в тому числі у громадських харчових закладах наступних груп товарів:

 

- Пиво;

- Алкогольні напої;

- Тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

- Паливо-мастильні матеріали, зазначені у пп.215.3.4 п.215.3 ст.215 Кодексу.

Відповідно, Кодексом не передбачено оподаткування акцизом автомобілів та електроенергії, які, як відомо, також є підакцизними товарами.

 

Платникам акцизу на роздрібні продажі важливо враховувати також визначення алкогольних напоїв, яке наведено у пп. 14.1.5 п.14.1 ст.14 Кодексу якпродуктів, одержаних «шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об'ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД».

 

 

Таким чином визначення алкогольних напоїв в пп.14.1.5 п.14.1 ст.14 не поширюється на спирт етиловий неденатурований для медичних цілей та фармацевтичної промисловості.